погода в Москве

На теми патріотизму

Опубликовано: 2764 дня назад (1 декабря 2014)
Блог: Прочее
Рубрика: Без рубрики
0
Голосов: 0
"А":
Тліє дух свободи
. . . під попелом неволі,
Вчора чи сьогодні,
. . . чи завтра виживать?
Жевріючі іскри,
. . . гаснучи поволі
Хочуть знать напевне,
. .. про те, що тре сказать.

Старше покоління
. . . мозолило лиш руки,
Жаль, що в серці й мізках
. . . немає мозолів.
То чого ж ми хочем
. . . на відстані розпуки?
І чого народ мій
. . . підняти погляд смів?

Очі у надіі
. . .піднялися до неба,
Є питань багато,
. . . а відповіді де?
Щось в житті міняти
. . . дуже швидко треба,
Відчуває іскра,
. . . що новій день гряде.

Хай пісня залунає
. . . свіжим чистим вітром,
Чаруючим акордом
. . . ввіллється в новий день,
І запанує думка
. . . Нова і промениста,
Цього уже так довго
. . . земля вкраїнська жде.
Правила паблика!!! и ваши вопросы к админам) | Отзывы о группе
Валентина Семків # 1 декабря 2014 в 01:05
"А":

А щоб не щезла мова, байдужість тре забуть,
Розірвемо окови, і вирушимо в путь,
На Заході, на Сході уже луна вона,
Сибірські полонини підійдуть нам сповна.

Байкалу чисте плесо мої пісні вбере,
І через БАМ колесо віршами так попре,
Що стане навіть страшно від сили моїх слів,
Збираюсь править світом, ти про це думать смів?

Америка, Європа впаде до ніг моїх,
Хай часто дуже плачу, але і чутно сміх,
Маленька українка крокує по Землі,
Добро перемагає, зникає зло в імлі.
Валентина Семків # 1 декабря 2014 в 01:05
«А»:
Нам обіцяла так багато наша влада:
Зарплати і роботи, і всіх благ.
Та не сказала, що оце віддати
Повинні люди владі для розваг.
Валентина Семків # 6 декабря 2014 в 11:25
«А»:
Ми живем в країні лицемірів,
Там, де всі щось хочуть показать,
Де перестороги є без міри,
І не хочуть люди більше знать.

Де добропорядність – показуха,
Говорять про похудання за жратвом,
Де лапша обвішала всі вуха.
Знять її, для чого? Хай, потом.

Де обсудять, і обгадять, і обсеруть
Всіх, хто кращий, не похожий, не такий…
А самі при цьому пасквіль ксерять
Й думають, що є він золотий.

Що є дружба, честь, добро і цнота?
Жажда насолоди зараз все,
А про те, що є оце дрібнота
Знать не хочуть, бо в пушку лице.

Толки, пересуди, наговори…
Всі погані, всі, тільки не я…
Все чуже в нас викликає дикі спори.
Можна оббрехати й солов’я.

Я хочу бачити і вашу душу.
Бачить її може лиш Господь.
Він і я про це сказати мушу,
Сколихнути бурею, гладь вод.

Ви є люди, ті, що мають право.
Знать про мене правду, знати все.
Навіть і цієї правди мало,
Ту, що видно зовні, як лице.

В мить безумства, цього я не знаю.
А чи у прозріння ясну мить.
Маю все, чого я забажаю,
Коли поруч хтось, як зомбі спить.

Кожен в собі носить рай і пекло,
Кожен зараз зна про це, але мовчить.
Бо від правди навіть подих сперло,
Все, що трохи краще черні – злить.

Мріять треба про хороше, це – молитва,
І вона завжди приносить нам збуття,
Між добром і злом проходить битва:
До розпусти нам не треба вороття.
Валентина Семків # 8 декабря 2014 в 02:15
«А»: МИ - УКРАЇНЦІ !
Ми - українці, землероби, орії.
Встаєм ще до зорі, лягаєм пізно.
І хоч далеко видно наші обрії,
Живем серйозно дуже, це – не смішно.

Ми працювати звикли із рання,
Коли ще сонце спить, пташки дрімають.
Коли ж до нас прийде оте знання,
Що українці краще жити мають?

Ми часто чули: «Труд – кривавий піт»,
І «тільки в праці можеш буть щасливий!»
А те, що йде життя, про нього звіт,
Що забира воно всі наші сили?

Ми народились, щоби працювать?
І гнуть на дядечка якогось спину?
Ні, ти повинен про це добре знать:
Живем для щастя, радості, родини.

Живем, щоб жить, працюєм, щоб рости.
Вчимося, пізнаємо, в вись злітаєм,
Над гарним над прекрасним нашим краєм,
Злетіть до раю можем: я і ти.

Ти знаєш, кожен в світі є народ,
Він владу має ту, яку він вибрав,
Бо він придумав правил різних зброд.
Народе мій! Чого ж ти часто скиглиш?

Ти очі свої від орала підійми,
Ти в небо подивись: які простори!
І від Землі тихенько відірвись:
Цей світ - прекрасний, ясний, неозорий.

Щасливим хочеш бути? Просто будь!
Наклепів і розбратів нам не треба.
Нам треба трошки вирівняти путь,
Звести драбину від Землі до неба.

Ви озирніться: є гаї, поля,
Ліси і луки, люди і машини.
Щаслива буде хай моя Земля,
Сьогодні вже, навіки і однині.

Я вас люблю, Земля дарує світ.
Нас Бог благословив, гріхи забравши.
Придумайте собі скоріш отвіт,
Нам жити треба живучи, чи спавши?

Нам жити треба вже сьогодні, зараз, щас.
Життям прекрасним, повноцінним і щасливим.
Про це повинен знати кожен з нас,
Й робити все, щоб жить сьогодні і віднині.

Горать поля, народжувать дітей,
Садить сади і будувати хати.
О! Як багато в світі є ідей,
І як багато треба ще узнати.

Як той Іван, що рід не пам’ятав,
Ми без коріння. Ми – пеньок, чи стовбур?
А який стовбур квіти випускав?
Дітей-квіток не випускає бовдур!

Людина в світі хоче вічно жить.
Вона живе уже, і живе вічно!
В кого дітей нема – він буде гнить.
Яке продовження? Це дуже смішно!

Щоб діти були, треба нам любов,
Слова хороші і здорові мрії.

І щоб закоханий одну її знайшов,
Повів у далі тихі, солов’їні.

Життя є там, де мама, тато, брат,
Сестра, дідусь, бабуся, де родина.
І розуміння. І словам хорошим старт
Даємо, і вони летять віднині.

У світ широкий, вільний і простий,
Як те зерно, що сіяли весною.
І хай воно найкраще проросте,
Колоссям вклониться тобі разом зі мною.

Його зберем, змолотим, відвезем
На млин, щоб нам муку зробили.
А з борошна того спечемо хліб
Рум’яний і пахучий і - щасливий.

Той хліб ми по шматочку роздамо,
Його всім вистачить, його ж бо так багато!
І разом з хлібом в серце візьмемо
І мрію, і любов, і всім – достаток.

Хай буде так! Про це і Бог казав.
Хай буде добре, роздавайте щедро.
Якщо колись про це ти щось не знав,
Тобі кажу, не будь ти такий впертий!

Живи і мрій. І хай її політ
Ніщо-ніщо не зможе зупинити.
За мрією і сам получиш зліт
Над ницістю, неправдою брехливою.

Будь праведним, щасливим, здоровій.
Це все в твоїх руках. І ти це знаєш.
Щасливим бути сам собі зумій,
Бо з посмішкою світ ти підіймаєш.

Скажи: люблю, кохаю, веселюсь.
Це здорово, це класно. Це кайфово!
Я дійсно землю всю уже люблю:
Сторицю хочу получити знову.

І любить світ мене. Мені дає
Все те, що я хоч трошки забажаю.
Багато що у мене зараз є,
Ще більше подарує світ. Я точно знаю!
Валентина Семків # 11 декабря 2014 в 10:51
"А": співаночка... політична

А цієї неділеньки вибори до Ради,
Та й чого там повсідались, в основному, гади?

Їх цікавить наш добробут, щоб зібрать податки,
Ми ж не знаєм, в який клунок укладати статки...

За кордони б утікати, та сили немає,
Як же вижить в Україні, навіть Бог не знає.

Думай же, електорате, головою трішки,
Щоби наші депутати з нас не плели віжки.

Хочем жити дуже добре, боїмося влади,
От тому-то й не даємо навіть собі ради...
Валентина Семків # 14 декабря 2014 в 02:25
«А»:
«Село неначепогоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі…» який же правий
Шевченко був, мій предок славний.

Німі, бо слів не вистачає,
Чомусь в селі тих слів немає.
Немає слів, немає діла,
І тупість лізе вгору сміло.

Що ХХІ вікнадворі,
Хіба згада про це хто скоро?
Так, люди знають: телевізор,
Мобіла, Інтернет, провізор…

А що з них що? Ніхто не знає,
Для чого це в селі? Спитає
Хіба яка мала дитина,
Розумна дуже, бо невпинна.

Бо вискочка, біла ворона…
А в неї мізків цілі грона,
Там сірі звивини працюють,
Бо дужий поклик душі чують.

Ось так. Є все: село і люди,
І тупість, і жорстокість всюди.
Прогресу трохи і безправ’я.
І віри нуль. Море безслав’я.

Якби я вміла матюкатись,
То так хотіла би послати
Тих хто тупізм пускає в мізки,
Й думать не хоче ані трішки.
Валентина Семків # 14 декабря 2014 в 07:53
«А»: Із дев’яти дітей моєї прабабусі по батьківській лінії в 1932-1933 рр. залишилося троє. А із шести дітей моєї бабусі по материній лінії в 1947 році – теж троє. Мій вірш на цю тему.

ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ

Свіча стояла на вікні всю ніч.
Вона волала:
Рік 33 пригадай, спинись.
Бо я не спала.
В моїм вогні горів народ,
Вмирав без хліба,
Весь, від маленького дитя
І аж до діда.
За рік на небо вознеслись
У муках тяжких.
Мільйони душ вкраїнських тих,
Отих селянських.
Отих, що в полі працювать
Могли щоденно,
І з хлібом поруч помирать
Необережно.
Отих, що виростивши хліб,
Його не мали,
Бо влада новая прийшла,
Його забрала.
Забрали все: зерно, крупи
І мед, картоплю.
Не залишили лушпайки,
Зерна коноплі.
Бабуся хліб тоді пекла
Із колосочків,
Що їх для неї вберегла
Земля в листочках.
Ті колосочки уночі
Збирала мама,
Й тяжкою ноша та була
І легка сама.
Донести зерно до мети –
То цілий подвиг,
Щоб не забрав ніхто дійти
Невідворотно.
За десять колосків – життя
Із лободою.
Вони спасали з небуття
І нас з тобою.
Свіча роняла цілу ніч
воскові сльози,
й несла до Бога від людей
Прохання щоби
Той гріх, той страх, ту зраду всіх
Люди прийняли,
І більш ніколи такого
Не допускали.
О Боже! Я тебе молю
І слізно прошу:
Я світ оцей тепер люблю,
Страхіттів досить!
Дай людям ти свого добра,
Своє вітання,
І хліба вдосталь, щоб було
Оте востаннє,
Оте страхіття, отой мор,
Оте свавілля,
Ім’я йому – голодомор,
Чонобиль-зілля.
Валентина Семків # 17 декабря 2014 в 06:01
«А»:
Володимирський собор у центрі Києва –
Біле з жовтим, синє з золотим,
І моя душа перед тобою квилила:
Господу молилась, а за тим –

Так багато мрій, бажань і здійснення,
І подяка і молитва і хвала,
Те, що я зробила, будь оцінене,
Щоб я спать спокійно знов могла.

Серед міста шум, а під дзвіницями –
Дуже чистий, мелодійний дзвін.
Під небесними небаченими висями –
Володимирський собор, надія він,

Наче батько, він мовчить, але виховує.
Привід є подумать, помовчать,
Говорити щось, бо, кажуть, слово є,
Те що ти людина, то тре знать.
Валентина Семків # 28 декабря 2014 в 12:35
«А»:
Слово не дихає? Мова не пахне?
Дихає мова лісами, Дніпром,
Полем широким і морем безкраїм,
Горами Криму, Карпатським зелом.

Запах дають буковинські смерічки,
І чорнобривці, що в мами в селі,
І жабуриння з маленької річки,
Вишні і яблуні в сизій імлі.

Жити тут можна роками, століттями,
Миті, хвилини складають життя,
І прикрашають весняними вітами,
Мова в народі, народ є буття.
Валентина Семків # 30 декабря 2014 в 11:19
«А»: ПІСНЯ
Напишу я оду українській хаті,
Тій простій, селянській, і трудом зайнятій,
Що стоїть від віку і до сьогодення,
В свято у велике і у день буденний.

Білу і простору, теплу і затишну,
Ласкаву і добру, як велів Всевишній.
Бідну і багату, і завжди відкриту,
І садила мати навкруг хати вишні.

Зовні – неповторна, гарна та весела.
Молода й старенька, це – моя оселя.
Чепурна, завзята, і – негордовита.
Там – ума палата, лиш вуха відкрий ти.

Часто стоїть в полі, чи попід горою.
Серед квітів красна влітку чи весною.
Восени буяє золотим багрянцем,
Скло в вікнах сіяє начищеним глянцем.

Все, що є в ній – свято: речі, стіни, люди
Бути у ній свято - хай приходять діти.
Хай усе згадають, добре чи не дуже.
Пісню заспіваймо, українську, друже!
  Реклама на сайте | Помощь | Авторские права | Наши контакты | Лента активности

Здесь ежедневно публикуются новости города, статьи, важные события и происшествия.
На сайте вы найдете интервью, консультации по актуальным для жителей города.
 
Региональный портал для гостей и жителей города Тернополь © 2022