погода в Москве

Поетична сторінка

Опубликовано: 2768 дней назад (24 ноября 2014)
Блог: Прочее
Рубрика: Без рубрики
0
Голосов: 0
Любителі поезіі можуть тут поділитися натхненням.
Самый часто задаваемый вопрос "Как дела?"А как вы на него реагируете?!оо | Анкета
Валентина Семків # 28 ноября 2014 в 17:24
"А":
Постава, посмішка, хода,
Статура, погляд і волосся,
Усе говорить тобі «Да»,
Як серпень в полі б’є колоссям.

Все обіцяє, все вдає,
Що вже давно впасти готова.
Та тут питання постає,
Чи не відмова оце знову?

Не має значення ніщо:
Ні страх, ні слово, ні падіння,
Що я у ній уже знайшов?
Яку примару, чи видіння?

Вона моя, чи не моя?
Мене кохає, а чи любить?
І повертає з небуття
Моя струнка, солодка згуба.

Ті обіцяння із-під вій
Хвилюють всі мої бажання.
Та очі сірі кажуть: «Стій!
Не поспішай, мій легінь файний!

Ти мені ще не дарував
Ні день, ні ніч, ні водоспади.
Ти тільки погляд мій спіймав,
Я цьому дуже-дуже рада.

Так, я – твоя, але не час,
Не день, не мить нам бути разом.
Про це узнає кожен з нас,
Про це колись ми людям скажем.
Валентина Семків # 28 ноября 2014 в 20:00
"А":
Намалюю місяць, казку чудернацьку,
Зоряне намисто в неба вишині.
Посмішку веселу, відкриту, юнацьку,
І дорогу в полі, ми на ній одні.

В акварелі тихій темно-синій вечір
Огорне дівчини тополиний стан.
Поцілую в щічку, обійму за плечі,
Розіллю під ноги лебединий став.

Подивлюсь у очі, заведу розмову
Про свої ввеликі, вічні почуття,
Хочу слухать голос твій коханий знову,
В ньому - моя мрія і моє життя.
Валентина Семків # 29 ноября 2014 в 14:47
«А»: КОЛИСКОВА СИНУ

Тихо-тихо в пахучих полях,
Місяць сріблом залив все навколо,
Сплять лани і гаї, спить земля
Під серпанком туману довкола.

Спокій, мир і добробут в душі
Розливаються місячним сяйвом.
Сину мій, жити ти не спіши,
Кожна мить у житті незвичайна.

Спить розкішна Вкраїни земля,
Луки, ріки, сади і простори,
Зорі міст зір людський веселять,
І Дніпро, як широкеє море.

Мій синочку, ти завтра проснись,
Розквітай буйним квітом завзяття,
Щоб щасливим ти виріс колись,
Розпалю в твоїм серці багаття.
Валентина Семків # 30 ноября 2014 в 04:19
"А":
ЗалИшу на потім я наші зізнання,
Помрію хоч трохи про муки кохання,
Тобі приготую дарунок на свято:
Моє палке серце, натхненно-крилате.

Що хочеш візьми: мої думи і душу,
Тебе берегти від незгоди я мушу,
Зігрію в мороз, обійнявши ласкаво,
Обід приготую, цукерки і каву.

Мені посміхнешся - я буду щасливий,
Роман прочитаємо щирий, красивий,
Боюсь почуття проявити раніше,
Кохання хай буде чистіше, сильніше!

Ось так: є закоханий в жінку юнак,
Сказати про це він не може ніяк...
Валентина Семків # 30 ноября 2014 в 07:04
"А": зі святом великим!))))
В день Преображення образ Бога
Буде вдохновенним і прекрасним.
Хай позве людей у день дорога,
І життя їх буде самим красним.

Хай співають в храмах душі чисті,
І освятять води труд всевишній,
І плоди приносять тільки радість,
Сонце буде ніжним, променистим...
Валентина Семків # 30 ноября 2014 в 09:35
"А":
Зі святом великим! З Едемського саду
Нарвемо ми яблук, а ще винограду,
А ще побажаємо щастя-достатку,
хай будуть всі справи у вас у порядку!
Валентина Семків # 30 ноября 2014 в 19:11
«А»: ***
Місяць уповні. Він – нічне сонце.
Кажуть, при ньому
творяться погані діла.
Відьомський шабаш,
крик вовкулаки.
Місяць уповні – «іщадіє зла»?
Так, десь при ньому
твориться лихо:
Злодій проворний
цю ніч
не проспить.
Хтось вампіристий
підкрадеться тихо,
І непомітно він кров почне пить.

Кажуть у час цей
припливи-відпливи.
Берег надії
вкрива море Тьма.
Чутно далеко
котів чужих мрії.
Чорним туманом
влізає ліниво
в душу маленьку
жорстока імла.

В час цей пресвітлий
спати спокійно?
Я чомусь очі не можу склепить.
Стукає в вікна
і зве безупинно
Промінь нічного бажання
потроху горить.

Що ж за бажання
ця ніч нам приносить?
Просить «зібрати усі голочки»,
І за коханим
у вранішні роси
Щиро з довірою й радістю йти.

Хай той коханий
не зірве цвіт ранній,
Необережно не схоче
його затоптать,
Хай вони разом
зустрінуть світання,
Й слова любові красиві
зуміють сказать.

Хай ці слова
будуть гарні,
як квіти,
Кращими в світі хай будуть вони.
Хай за весіллям народяться діти.
Тільки цвіт щастя
закоханим треба спочатку знайти.

Хай же той цвіт,
чи то папороть-квітки,
Чи рути-м’яти
пахуче зелене стебло,
Виводить пари
на берег надії.
Беріг – то річка,
а річка – то наше село.

Хай нічне сонце промінчик останній
Посеред лиха не схоче згубить,
І подарує
його на світанні
Тій, кого буде
закоханий ранній
усе життя
аж до смерті любить.

Кожен з людей,
тільки якщо він справжній,
Мінімум три
у своєму житті,
Повинен звершити
добрії справи:
Сад посадити
і хату звести.
І народити
дочку й синочка,
Можна синочків,
а можна й дочок,
Щоб не зламався
у світі єдинім,
Щастя земного
маленький місток.
Валентина Семків # 30 ноября 2014 в 22:25
«А»:
Іде мій дощ, мій тихий
добрий дощ.
І ти ідеш, десь посеред дороги.
Всі сподівання, бачення, тривоги
він бачить,
бо то мій є дощ.

Він розмовляє тихо, він шумить,
Він заставляє думать, не мішає.
Ні вітру ж бо, ні грому вже немає,
Дощик тихенько в серце стука,
не мовчить.

Люблю сама гуляти
під таким дощем.
Лиш парасолька і ніде нікого…
Попереду одна лише дорога…
Брудний бо день
стає чистішим днем.

З дерев, з листочків, з квітів, із трави,
Із душ людських
поганих і нечистих,
Змиває літній тихий дощ намисто
Із бруду, із неправди, з суєти.

Ступаю тихо, в такт отих краплин,
Що з неба падають печально
і невпинно.
Мені ж бо хочеться відверто,
щиро,
сильно,
До мрії до моєї шлях знайти.
Природа в небо очі підійма,
І синь небесну знову чітко бачить,
Хоч випав просто дощ,
та це не значить,
Що у людей Надії вже нема.

Пройдуть тихенько хмари і увись
Веселка разом з Вірою зіпнеться,
Вона тихенько пташкою сміється,
Що встиг дощик прибратися
тут
скрізь.

З Любов’ю вимиті усі поля,
Дерева, трави, душі і дороги,
І десь поділися усі пусті
тривоги.
Любов - правителька планеточки
Земля.

Той дощ приносить мир і благодать,
І Віру й сподівання, і Надію,
Що справдяться усі хороші мрії,
Любов хотіла нам про це сказать…
Валентина Семків # 30 ноября 2014 в 22:57
«А»: ***
День в «розгарі» - більше 30 в тіні.
Завітрило, наче калорифери ввімкнули.
Я про тебе зовсім не забула,
Хочу знати, хто ти є, де ти?

Світ біжить разом із шумним днем
Я спокійна зовсім і щаслива.
Літо десь гуляє пустотливо,
Розкидається то сонцем, то вогнем.

Все в порядку, все буде «Окей»,
І «Ажур» десь тихо засміється,
Синій птах співа, як соловей,
І словами в серці озоветься.

Ті слова простенькі, то «секрет»,
Про який з тобою уже знаєм,
Ми сміємся, ричимо, ридаєм…
Він хороший, милий наш секрет.

Ти сказав про щось, сказала я,
Коля засміявся, щось добавив,
Міша скоса зиркнув, слово вставив,
Бо зібралася уся сім’я .

Хто є ти, питання це складне,
А хто я є - це ще складніше.
З сторони усім усе видніше,
Ти знайдись, мовчання слово золоте.

Я люблю усю свою сім’ю,
Всіх дітей, і чоловік мене кохає,
Бо в житті , йому, я завше знаю,
Треба я як пісня солов’ю.

Я люблю послухать тихий дощ,
На веселку потім тихо подивитись,
І з тобою поглядом зустрітись,
Серце хай застука трохи, що ж.

Я люблю розставить по місцях
Речі і думки, слова і вчинки,
Щоб спокійно отой «Синій птах»
Прилетів до нас з надією й барвінком.

Ти приходь, розумний милий «бред»,
В нашу хату, будем тобі раді,
Бо тобі не треба вибирати,
В тебе більш думок, чим має Інтернет.

Рада я, що крапка вже стоїть
Над тим «і», що мучило чимало.
Як сказати правильно, не знала,
Тому й серце трошечки щемить.

Зараз літо, але я боюсь
Тої осені, що прийде зовсім скоро.
Золотистий лист над жовтим бором
Відлетить і скаже, що учивсь.

Вчись, листочку мій, будь золотим,
Не впади десь посеред дороги,
Щоб не витерли об тебе ноги
Ні вогонь, ні труби, ані Рим…

Вчись, листочку, може, ти в руно
Золоте колись перетворишся.
Ти незгод життєвих не боїшся.
Чи не забагато для кіно?

Не забудь в сценарій скорий свій,
Ти Александрових записати.
Хай нам перших ролей і не мати,
Втримати у серці нас зумій.

Не забудь: важливі у житті
Душі: темна, світла і нейтральна.
Хай живуть єдино і астрально
І тоді складуться всі путі.

Пам’ятай, тебе оберіга
Власний Ангел, той, що охоронець,
І тобі в житті допомога,
Власний розум і душа й свідомість.

Я борюсь за тебе, я молюсь,
Від незгод тебе оберігаю,
Вірю я, та ні, напевне знаю,
Скажеш ти: «Незгодам не здаюсь».

Зовсім скоро скажеш ти комусь:
Я дружу з тобою,
і люблю тебе
й кохаю…
Валентина Семків # 1 декабря 2014 в 16:45
«А»: До дівчат
Вишивала хрестиком я Долю,
Брала зовсім різні кольори.
Жовтий – то пшеничне добре поле,
Що якраз поспіло до пори.

Синій – небо, річка, море,
Льону цвіт і цвіт твоїх очей.
А червоне – то кохання чисте.
Чорне – цвіт печалі, цвіт ночей.

Я візьму зеленого – надії
На життя, на дружбу, на любов.
Хай здійсняться заповітні мрії:
Щоб тебе закоханий знайшов.

LichtGestalt: Парням будет очень сложно понять эти строчки.

Щоб тебе повів у даль манливу,
І рука твоя в його руці
Трепетала пташкою щасливо,
І цілунок чула на щоці.

Трошки є рожевого – бажання.
Невідомого, нового і свого.
Що несе тобі палке кохання -
Все віддати можна за нього.

Є блакитний – то є гарна мрія,
Що мене манить усе увись.
Береже і любить і жаліє,
Як ми думали про це колись.

А коричневий – то важка праця,
Що є супутником хорошого життя.
Кожен з нею чесно має знаться,
І усе доводить до пуття.

LichtGestalt: Не согласен!!!!!!!!! Посмотрите на людей, кто работает на Опытной. Труд там каждое лето такой, что аж страшно становится, а вот с хорошей жизнью облом! И не только у них – люди в грузчики идут от хорошей жизни?!

Вишивала Долю кольорами,
Тими, що важливі у житті.
Хай на вишиванці манівцями
Не розійдуться ніколи вам путі.
Валентина Семків # 1 декабря 2014 в 21:47
"А": До хлопців
Хочу дуже вишити рушник весільний,
Той єдиний, справжній і значний,
Щоб на нього глянувши, вгадати,
Все,що ти задумав, те здійснив.

Не кажи, що це жіноча справа,
Не кажи: не вмію, подивись,
Хрестиком чи гладдю, але вправно
Вишивать Судьбу свою берись.

Бо як вишиєш її, то так і буде.
І які візьмеш ти кольори,
Не соромся, кольорів багато
Що ти забажаєш – те бери.

Вишивай сміливо, не дивися,
На узори інших рушників,
Щоб у тебе в рушнику знайшлися
Всі відтінки інших кольорів.

Той рушник тебе оберігати
Буде довго, все твоє життя.
І тому повинен пам’ятати:
Треба все доводить до кінця.
Валентина Семків # 2 декабря 2014 в 01:55
"А":
Кохаю! В твоїй руці моя рука...
Та знаю, що нас не роз'єднать рокам,
Бажаю в твоїх обіймах кожен час
Я слухать слова кохання сотні раз!
Валентина Семків # 2 декабря 2014 в 05:27
"А":
Питань нема, завжди сама, нема любові і надій,
Іде життя у майбуття дорогами перипетій.
Живу я так, що зодіак замучився мені годить,
А я соломинкою мчу у бистрину: чого ж тут нить?

Лікує серце голос твій, його із пам'яті беру,
Напам'ять знаю один лист, адреса: angel-yandex.ru.
Зашкалює мій силомір, в мовчання кутає туман,
Не знаю, що мені робить і як забуть дурний обман.

Мене спасає твоя кров, в судинах б'ється шал життя,
Кохання, кажуть, не любов, а я боюся забуття.
Приходь до мене хоч у снах, я рада бачити міраж,
Потримай серце у руках, його ти вірний чесний страж.
Валентина Семків # 2 декабря 2014 в 05:29
"А":
Закохалися з другом в красуню одну,
Що робити? Не знаєм обоє...
З почуттям відчуваю велику вину,
Там де вдвох треба бути - є троє...

Я зумію для друга віддати життя,
Хай щасливою буде їх пара!
І не треба в минуле уже вороття,
Відгоріли у серці стожари...

На весілля не прийду, ще серце болить,
І забуду дорогу до неї.
Зможу сам, наодинці з коханням прожить,
Без душі дорогої моєї...
Валентина Семків # 2 декабря 2014 в 18:47
"А":
Засинала - думала про тебе,
Просинаюсь - ти у мріях поруч.
Ти для мене - і земля і небо,
І частинка серця, що ліворуч...
Валентина Семків # 2 декабря 2014 в 20:09
"А":
Таємний друже мій! Ти говорив зі мною,
А я не бачила тебе, бо за стіною
Шуміла ніч липнева серед літа,
Неначе вітер заблудився в злоті жита...

Ти говорив, я слухала і чула,
Як час збігав, ставав уже минулим,
І як сміялись над тобою зорі,
В своїм величнім невгамовнім хорі.

Як місяць ніжився, втікаючи за обрій,
І було добре, тОбі було добре,
Бо чув мене ти, сонну малу пташку,
Яка до вуха прикладала черепашку,*

Щоб слухать голос моря і собі,
Помріяти про зустріч у журбі
Із тим, хто думає про тебе серед ночі,
І хто таємно бачить сірі очі

Жаданих мрій.
Валентина Семків # 3 декабря 2014 в 01:22
"А":
Це було найкраще літо,
Буде чудо-осінь,
Дарував мені ти квіти,
І вплітав в волосся.

Я обіймах засинала,
А будив цілунок,
І життя нам буде мало,
Кожен день - дарунок.

Подивись: земля радіє
Нашому коханню,
Ми багато дуже смієм
Звечора до рання...))
Валентина Семків # 3 декабря 2014 в 03:59
Не сумуй! Прийде ще літо,
Заколосить в полі жито,
Маки, мальви і волошки
Уквітчають рідний край.

Солов'їним співом чистим,
Голосним, таким врочистим,
На побачення запросить,
Скаже: рідна, зустрічай!

Посміхнись і будь здорова,
Хай тріпоче серце знову,
Своє вірнеє кохання
Назавжди мені даруй.

Я тебе любити буду,
Ні за що не позабуду,
Пам'ятай про мене, мила,
Що люблю я тебе, знай.
Валентина Семків # 3 декабря 2014 в 04:54
«А»:
Небо. Синє-синє небо.
В тебе хочу я бо треба.
Мрії знов летять до рання
І зустрінуть знов світання.

Сонце нам дарує промінь,
Ласка ходить по долоні.
Радість зустрічає віру,
І любов несе надію.

Бачиш, є секрет, що двоє
Знають, то є я з тобою.
Хочеш, подарую зірку,
На весіллі буде гірко.

Місяць, зірка, зоренята
В небі будуть спочивати.
Сонце дуже за них раде,
Щастя їм усім награда.
Валентина Семків # 3 декабря 2014 в 07:23
«А»:
Воркувала пара горлиць під вікном:
Він до неї. А вона – до нього.
Воркували тихо, наче сном,
Чи блаженством, посланим від Бога.

Є сім’я маленька – це пташки.
Вдвох вони – єдинеє гніздечко.
Їм живеться гарно, бо вони
На обох одне мають сердечко.

Разом треба думать, треба жить.
Будувати щось, просто літати.
Тільки от не треба разом нить,
Зради теж не треба разом мати.

Ти мій, голубе, а я навік твоя.
Ми частинки одного сердечка.
Є у нас дарунок, - це сім’я.
Діти ходять поруч, недалечко.

Я люблю нас всіх. Я вас люблю.
Повторять я це завжди готова.
Сняться мені вірші. Я ж не сплю,
Думаю про тебе знову й знову.

Голубина зграя в небесах,
Їм там добре, весело, і так цікаво.
Подивіться! Диво! Просто птах
Відчуває пік своєї слави.

Він найвище, аж до сонця долетів.
Сонце – я. Але тебе не трону.
Голубе мій, рада, що злетів
Над неправдою, брехнею, чорнотою.

Сонце засліпило тебе вмить?
Ти не бійся, звикнуть оченята!
Добре, що душа твоя не спить.
Прокидайся, годі уже спати!

Хочеш, тобі казку розповім,
Там є ти, голубка, голуб’ята.
Казку цю я подарую всім,
Добрим і хорошим і завзятим.

Сонечко тобі буде світить
Завжди, всюди, і уже віднині,
Бо прозріння народилась мить,
В небеса позвала тебе сині.

Ти лети подалі від землі,
Від неправди, ницості, болота,
І думки твої великі, не малі,
Піднімають вгору, бо є хтось ти.

В небесах і сонце, і пташки,
І пісні, і вірші, і зізнання.
Ви літайте в парі, голубки.
В час цей пізній, а чи може в ранній.

Хай любові пісня не мовчить,
І для вас, для двох вона співає.
Сонце за вас раде, бо звучить
Пісня та, що кожне серце має.

В серці своїм пісню розбудив?
Я її для тебе проспівала.
Пам’ятай її смішний мотив,
Пісню цю країна вже узнала.

Дуже скромне сонце. Ти – не смійсь.
Не дивись, що так воно високо.
Підійди до нього, посміхнись,
Серце ти отримаєш від нього.
  Реклама на сайте | Помощь | Авторские права | Наши контакты | Лента активности

Здесь ежедневно публикуются новости города, статьи, важные события и происшествия.
На сайте вы найдете интервью, консультации по актуальным для жителей города.
 
Региональный портал для гостей и жителей города Тернополь © 2022